За кулисами крещения Руси
Jastrzebiec
jurko_rud
(Не знаю чому, але цей текст мені захотілося написати російською мовою. Може, в піку "русскому міру"-))

День крещения Руси прошел в этот раз как-то мимо меня. То ли потому, что слишком много работы было. То ли из-за того, что князь Владимир никогда не был моим любимым историческим персонажем. Скорее наоборот. В чем тут дело - не знаю. Может быть, в разительном контрасте между тем, что о нем говорит церковь, и тем его образом, который у меня сформировался по прочтению хроник, документов и исторических трудов. Ведь вот в чем дело - христианство он принял скорее с большого перепугу.
Судите сами. Сначала убил своего брата Ярополка - кстати, уже христианина (гипотезы о крещении Ярополка от римской церкви, причем не без посредства немецких государей в ученом мире рассматриваются вполне серьезно). Потом начал преследовать христиан, составлявших основную часть "партии Ярополка" (именно они потом присягнули на верность его сыну Святополку, вошедшему в историю как Окаянный). Потом пошел в поход на Польшу - в то время уже христианское государство, находившееся под покровительством Священной Римской империи немецкого народа. Ну, не говоря уже о его сексуальном "облико морале". А как поступил он с Рагнхильд (Рогнедой)? - вообще по-скотски.
В общем, всем этим его взбрыкам рано или поздно должен был наступить конец. Европа вряд ли терпела бы все эти безобразия. Спасало Владимира, а с ним и всю свежеиспеченную на тот момент Русь только то, что Европа была занята отражением массовых набегов викингов. Но рано или поздно все это бы закончилось (эпоха викингов, кстати, подходила к концу - норманны понемногу оседали на завоеванных землях и цивилизовалися). А там бы и за русский бардак взялись. Потому как языческие государства в те времена находились вне закона и международное право на них не распространялось. То есть, напасть на такое государство, разорить его, перебить мужчин, а с женщинами поступить, скажем так, по законам военного времени - грехом особенным не считалось.
Вот тут-то и подкинул Владимиру его приятель и воспитанник, будущий конунг Норвегии Олаф Трюггвасон (один из двух Олафов, считающихся святыми) идею "сменить окраску" (как говорят на уголовном жаргоне). Олаф, в отличие от своего благодетеля - бастарда и полукровки - изрядно пошатался по миру и следовательно был в курсе международных раскладов.
Но как креститься? И главное – у кого?
И вот тут-то мы подходим к известной из летописи Нестора легенде о выборе веры.
Легенда эта, вообще-то – полная муть. И вот почему.
С исламскими странами связи тогда практически не было, кроме разве что торговых. Торговля эта была в целом успешная, да и с познавательной точки зрения вещь полезная, но больно дорогостоящая, требующая массу усилий и времени. Да и кочевники по дороге на Восток доставляли русам-викингам и примкнувшей к ним местной элите массу хлопот. Так что связываться с исламским миром для тогдашней Руси было чересчур дорогим удовольствием. Как и исламскому миру с Русью. Именно эти обстоятельства, а вовсе не то, что "веселие на Руси есть пити", не давало исламу на Руси никакого шанса.
Об иудаизме вообще говорить не приходится. Хазария, где эта вера была официальной, так и не оправилась после почти смертельного удара, который нанес ей отец Владимира – Святослав Завоеватель. И, следовательно, никаких гарантий дать не могла.
Рим – после всех антихристианских "художеств" будущего крестителя Руси на внутреннем и на внешнем фронте – тоже, сдается, отпадал. У Мешка – правителя Польши – с немцами были отношения неровные, и именно это помешало ему вплотную заняться Русью, "откусившей" в 981 г. лоскут спорной территории бывшего Моравского княжества, позднее известный как Червонная Русь. Но в случае чего он мог и сойтись с тевтонами – что, кстати, и произошло в 986 г., когда страна оказалась под угрозой экспансии полабских и поморских славян и реставрации язычества. И еще неизвестно, чем бы этот союз обернулся для Руси.
Оставалась Византия. Отношения Руси с ней были тоже не гладкие. Но, во-первых, между ними уже худо-бедно сложилась за последние сто с лишним лет традиция политического и экономического партнерства. Во-вторых, Византия была достаточно сильным противником, способным противостоять Священной Римской империи, с которой уже тогда она находилась в состоянии "на ножах".
Кстати, до сих пор спорят, какую форму христианства принял все-таки Владимир - православие или католицизм?
Не правы, как ни странно, ни те, ни другие. Церковный раскол, который формально разделил единую церковь на две основные ветви - православие и католицизм - произошел только в 1054 году, а догмат "филиокве" (о том, что Святой Дух исходит как от Бога-Отца, так и от Бога-Сына, то есть Иисуса Христа), который является основным отличием между двумя христианскими конфессиями, в латинской литургии был официально утвержден в 1014 году – то есть, через 17 лет после Владимирова крещения. Если принять за дату этого события 987 г.
"Польский фактор", кстати, служит, как нам кажется, еще одним, хотя и косвенным подтверждением того, что князь Владимир принял христианство не в 988 г., как утверждает церковное предание, а годом раньше – согласно "Памяти и похвалы князя русского Владимира", памятника конца XI века авторства Якова Мниха. Очевидно, он тоже каким-то образом повлиял на христианизацию Владимира. Хотя, как нам представляется, в том, что он решил внять совету Олафа Трюггвасона, пригласившего по такому случаю в Киев из Византии епископа Павла, более существенную роль сыграло другое обстоятельство. А именно – удачно и своевременно подвернувшийся случай.
Императору Василию Болгаробойце грозила потеря трона от узурпатора Варды Фоки. Собственных сил не хватало, поэтому император обратился к русам за помощью. Владимир поставил условие: император должен был выдать за него свою сестру Анну. Император, в свою очередь, дал понять, что не может выдавать сестру за язычника и что князю следует для начала принять христианство. Что Владимир и сделал. Таким образом, личное крещение князя произошло перед походом на помощь императору Василию.
Дальше в общем-то все известно. Варда Фока был разбит совместными силами, но император отказался выполнять свое обещание. Русы тогда разграбили Херсонес и грозились пойти на Константинополь. Императору ничего не оставалось, как сдержать ранее данное слово.
Кроме того, Василий Болгаробойца стал крестным отцом крестителя Руси. А Русь стала христианской страной, сделав первый шаг в круг цивилизованных государств Европы.

(no subject)
Jastrzebiec
jurko_rud
Зайшли до церкви Обама, Порошенко і Путін. Підходять ро розп'яття. Обама питає: "Боже! У мене стільки турбот на мою голову - в чому моє щастя?" Голос з неба? "Містере Обама, твоє щастя в тому, що ви очолюєте наймогутнішу, найбагатшу країну". Порошенко питає: "Боже, а в чому моє щастя? У нас і терористи, і економіка слабка..." Голос з неба йому й каже: "А твоє щастя, пане Петре, що ти правиш країною, де люди бідні, але волелюбні і горді. І твоє щастя в тому ще буде, якщо ти їх зробиш хоч трохи щасливими". Путін тоді й собі питає: "Ну, а моє щастя в чому?" І тут грізний голос з неба говорить: "А твоє щастя, Хуйло, що у Мого Сина зараз руки до хреста прибиті".

Ідіотизм теж може єднати-))
Jastrzebiec
jurko_rud
Що нас іще єднає з поляками - так це політичні ідіоти. Специфіка в кожній з двох країн своя, звичайно, але спільна риса - це "комплекс жертви". Люди, котрі не відзначаються ані особистими талантами, ані досягненнями, ані мужністю чи розумом, ані здатністю гроші заробити, воліють перекваліфікуватися в "професійні патріоти" і відробляти своє право на існування траурним ниттям.
Пригадую старий анекдот. Сидять два бандерівця, бачать москаля. Перший бандерівець каже: "Грицько, оно диви, москаль іде". Другий: "Ну то давай його встрелимо". А перший: "А як він нас?". А другий у відповідь: "Тю, а нас за віщо?". Так от, політичні ідіоти, чи з української чи з польської сторони, часто нагадують ось цього другого бандерівця.
Я коли в одній дискусії стосовно Волині одну екзальтовану даму з Польщі, котра вважає себе єдино правильною польською патріоткою (бо явно більше ні на що в житті не здатна) порівняв з цим другим бандерівцем - образилася страшенно.-))
Або один наш ідіот, який помішаний на першородстві української мови серед індоєвропейських мов - мовляв, вона найближча до санскриту (хоча санскрит - цн лише бокове відгалуження індоєвропейської мовної спільноти). От мені цікаво було би нацькувати його на таких же ідіотів з Литви, котрі стосовно литовської мови стверджують те ж саме. І подивитися, хто кого перший за дупу вкусить-))
Але насправді без ідіотів життя було би занадто нудним. Вони такі потішні, направду.

Слов'янська єдність? - Що за херня!
Jastrzebiec
jurko_rud
Із серії "От я часто думаю.."

Мулька про "слов'янську єдність" - мабуть найбільший ідіотизм, який мені доводилося чути. На якій такій підставі ми, кому випало грою долі народитися слов'янами, маємо "єднатися"?
На цивілізаційній відсталості? - ну хіба що.
Ще Френсіс Дворник (чех за походженням, до речі), писав, що "слов'яни вийшли на історичну арену Європи досить пізно". Тобто, якщо без евфемізмів: принаймні до VI століття їх ніхто за людей не вважав. Бо вони сподівалося відсидітися в своєму лісовому задуп'ї, але звідти їх усе одно витягали, відмивали і використовували як рабську силу.
Der Sklawe в перекладі з німецької означає "раб". Англійською - the slave. Випадковість, скажете? Я як філолог, у випадковості не вірю.
Тож слов'янська єдність - "інтернаціонал нащадків рабів"? Ні, це без мене, screw you guys, I'm going home (Е. Картман).
Або, як казав безсмертний Адам Жоржевич, "я етого нє люблю".
От про "германську єдність" чи "англосаксонську" - ніхто не говорить. Бо живуть вони в своїх країнах, насолоджуються життям. І мають ту "єдність" десь. Тобто, єдність є - в планів спільних цінностей, індивідуалізму, комфорту, захищеності, поваги до особистості. Але це не значить, що головний біль англійця має бути головним болем шведа.
Слов'яни нічим не кращі і не гірші від інших. Даром, що вперше у них якась подобизна держави виникла в VII столітті. А човпилися між собою ще більше, ніж тевтони чи сакси. Понад те, кажуть, ніхто так талановито і з таким запалом не ворогує між собою, як "брати-слов'яни". У порівнянні з цим німецько-французькі конфлікти виглядають дитячими іграми в пісочниці. Хто хоче подробиць - серби з хорватами знають більше. Або (на жаль) ми з поляками. Або ми з поляками і литвою (білорусами) - проти Москви.
Наш князь Костянтин Острозький, православний, з таким натхненням проїхався катком по єдиновірним московитам під Оршею, що куди там ті Кресі чи Пуатьє. І не будемо казати при дамах, де кожна зі сторін мала "спільність мов", єдину віру і іншу муть "для третьокласників". Бо більше важили - і завжди важать - інтереси держави, ресурси, землі, люди. Вельтсраум, одним словом. А решта - то лише пропаганда для "гарматного м'яса", для тінейджерів допризовного віку і для обивателя з метою накрутити рейтинг перед черговими виборами.
В чому може справді бути "слов'янська єдність", зокрема східнослов'янська - це в тому, аби спільно (але кожен по-своєму, в межах власної країни) вчитися у Заходу (бо більше нема в кого - хто знає, "яка розумная цьому альтєрнатіва", хай поділиться секретом) жити по-людськи. І у тих, кому це вдалося. Поляки, чехи, словаки, словенці - навчилися, то й живуть як люди. І національні культури їхні від того не страждають.
Гаразд, якщо єднатися - то навколо кого?
Москви? - нафіг, нафіг, уже було, прошу без мене.
Варшави? - вони ледве самі зі своїх злиднів вилізли, навіщо їм іще наші? Пожаліймо поляків!
Праги? - те ж саме. У них, крім того, зараз "русскіх" (не плутати з нормальними росіянами) уже критична маса, не знають як їх здихатися.
Київ? От тільки не треба, гаразд? Не будемо, добре? Вся ця ахінея про "новий Єрусалим" і т. п. У себе спочатку в хаті сміття прибрати варто. І "донецьких" навчити міняти шкарпетки хоча би раз на день... А потім уже можна буде в "кирило-мефодіївців" гратися.
Висновок: кожен має бути сам по собі. А єднання може бути лише на підставі спільних цінностей і інтересів.
І на цьому крапка.

"Новая жизнь на новом посту..."
Jastrzebiec
jurko_rud
Коли нікому не віриш, легше жити. Це суто журналістський стан, професійна мозоль свого роду, яка впливає на характер. У лікарів, вчителів і іншої бюджетної заляканої шушери це теж є. Лікарі дивляться на людей як на пацієнтів, вчителі - як на двієчників (як говорила одна... гаразд...). Журналісти - як на брехунів або тих, хто щось приховує.
Власне як і слідчі...
Отже - повернення до себе?
Давно ж я тут не був...

Хохма тижня - "визволення України
Jastrzebiec
jurko_rud
"Не дадим переписать историю!" - одне з гасел на сьогоднішній пенсіонерсько-школярській мітинговій імпрезі Партії регіонів і на нав'язливій рекламі по радіо.

Все це виглядає як хохма. І то з кількох причин.

Річ навіть не в тому, що один окупаційний режим змінив другий, а солдата не питали, чи хоче він когось "визволяти" чи ні (занадто велика кількість запитань на цю тему могла обернутися "десятьма роками без права переписки"). І не в тому, що, як співав Андрій Макаревич (правда, з іншого приводу) "От ненужных побед остается усталость, если завтрашний день не сулит ничего" (а так власне і сталося і так є).

Головне, як на мене те, що, як виявилося, цей день, абсолютно штучно притягнутий за вуха і благословенний підписом екс-гаранта Ющенка, зараз абсолютно нікому не потрібний. Крім хіба що Партії регіонів, яка звикла одноразово або кількаразово використовувати що колишніх червоних ветеранів, що школярів, які війну знають лише по Call of Duty, що членів фан-клубу партії "Свобода". Саме "регіонська" реклама чергової річниці "освобождения" висить по всьому Києву. І більше нічия. Навіть комунякам і їхнім корішам із "Українського вибору" зараз не до того - ті більше зі своїм референдумом носяться, котрий їм все одно не вдасться провести.

Друге. Історія вже давно переписана. В тому числі і тієї війни, котра в силу якогось непорозуміння все ще у декого в уряді значиться як "велика вітчизняна", викликаючи недоуміння і сміх рідких західних туристів, котрі наважуються відвідати один музейчик під "пам'ятником групі Iron Maiden" у Києві.

Історія, як наука, зрештою доти й лишається наукою, доки її переписують. І буде переписуватися ще не один раз. Точніше - переосмислюватися. В умовах відкритого інформаційного простору бути інакше й не може. Благо, окрім західних досліджень на тему радянсько-німецької війни за останні 25 років, ще з часів "перестройки" з'явилося багато серйозних робіт, котрі не вписуються в пропагандистські стереотипи. І люди можуть вибирати між тим, чим їх годують в школах і тим, що пишуть дослідники в усьому світі, і сприймати різні версії з різних боків.

А для того, щоб "не дати переписати", треба зробити знову закритий інформаційний простір. Цього вже не вийде.

А ветерани (якщо іще хтось залишився. хто насправді воював, а не "танки гриз і на міни пригав")? А їм краще підняти пенсії разів у десять за рахунок "Сім'ї", залишити їх у спокої і не смикати зайвий раз по "нарочитим дням". Ну, хіба що аби спогади записати.

Ми одін народ?
Jastrzebiec
jurko_rud
Не піднімав би цю затерту тему, але... Повєткін навіть після того, як його роздовбав Кличко, все ще трандить, що "ми одін народ". І мріє про реванш.
Це мені нагадує сцену з п'єси "Піздєц" нашого Пророка: "Тобі, я бачу, мало пизди получить - ти ще хочеш, щоб тебе в сраку виїбли?"  

Львове, я з тебе фігєю!
Jastrzebiec
jurko_rud
То пам'ятник Леніну з головою Степана Бандери поставлять, то тепер ось іще це чудо...
Щоб було зрозуміло: тут недавно відкрили пам'ятник Юрію-Фрацішку Кульчицькому г. Сас. Тому, котрий, за легендою, "навчив Європу пити каву". Ну, я розумію - ювілей Віденської відсічі і все таке. Кульчицький справді здійснив подвиг і ніхто цього не заперечує. Але: от якого біса із Кульчицького було посмертно робити козака (вдягати його в козацький жупан і шапку зі шликом)? - коли він ЖОДНОГО ДНЯ не служив у козацький хоругві і взагалі ніякого стосунку до козацтва не мав. А судячи з імені - взагалі був чи то греко- чи римокатолик, котрим серед козацтва не було місця. Навпаки, козаки їх натхненно вирізали. Хоча ім'я - ще не критерій...
Якщо вже на те пішло, то чи не ліпше було би поставити на місце пам'ятник його величності Яну ІІІ Собєському, там де він стояв раніше і повернути одній зі львівських вулиць історичну назву? Собєський все ж таки не чужий для Львова. По-перше, русинське походження, котрого він, до речі, не заперечував. По-друге, у Львові була його резиденція.
Можна було би бодай відлити копію того пам'ятника, що стояв у Львові колись, а тепер височіє у Гданську. Бо ж як до поляків тепер під'їжджати? - мовляв, соррі, погарячкували. Невдобняк-с...
Але зрештою, це справа львів'ян, що їм ставити й де...

Дещо про одноразове використання
Jastrzebiec
jurko_rud
Вся ця історія з Марковим і з "Маршем УПА", що цьому передував, насправді смішна. Нагадаю, що зараз донецькі "поцони" погризлися з московськими "поцонами", котрі кинули їх на бабло (флот, газ тощо). І хочуть в ЄС, бо думають, що Європа їх криміналізований бізнес прикриє.
Об'єктивно це збігається з очікуваннями європейськи налаштованих українців, котрим жити в пост-совку вже обридло і вони плекають якісь надії, що може хоч Європа втрутиться в український бардак. А ЄС, що цілком природно, хоче послабити Кремль, бо Путін з компашкою вже всіх дістав своїми закидонами.
Одразу хочу сказати, що я - за ЄС і НАТО і взагалі печерний антикомуніст, так що всі претензії і докори в "непатріотичності" посилаю за відомою адресою. Але: фактично "дозволений" марш УПА з вільним проходом по Хрещатику (чого навіть за Ющенка не було) з рекордною кількістю учасників - в 25 тис., і те, що "мєлкой сошкє" Маркову пригадали справу шестилітньої давнини (хоча він ще за Ющенка мав відгребти за свої "художества") - все це зараз "політично доцільно". Ви там десантників під Воронеж перекинули? - Ми вам "Марш УПА". Ну і в такому дусі. "Свободу" ж, як і учасників того маршу, як видається, попросту "розіграли втемну" (на розвідницькому сленгу).
А тим часом з-під сукна видобувається законопроект про мирні зібрання, котрий далекий від ідеалів Унії...

Чому програв Повєткін (здерто з ЖЖ)
Jastrzebiec
jurko_rud
- Кличко вёл грязный бокс (постоянно бил по лицу Сашу!)
- Кличко не украинец, а немец
- Поветкину не разрешили одеть тельняшку и голубой берет
- Кличко предательски боксировал только левой
- Бой не успел освятить Патриарх
- В зале почему-то не оказалось ни одной берёзки. Здесь чувствуется рука Саакашвили.
- Шура хотел прилечь на землю русскую. Силушки богатырской набраться. А судья считал это за нокдауны.
- Если бы бой продолжался 15 раундов (13-15 без Кличко), то Поветкин бы выиграл
- Кличко подло перестал входить в клинч в 7 раунде и начал бить Шуру
- Судьи не говорят по-русски
- Гонорар был в долларах, а не в рублях
-Кличко не вспотел. Здесь замешано ЦРУ
- Всемирный сговор масонов и боксерской ассоциации не разрешили присутствовать медведям во время боя
- Гимн игрался не на балайках
- По подсчётам Центризбиркома России победил таки Поветкин
- Поветкин думал, что подарить Путину на день рождения и отвлекался
-Кличко намазал пол салом. Поэтому Саша поскользнулся. И вовсе это не нокдауны.
- В зале слишком громко кричали украинские гастрбайтеры-строители
- Украинцы исполнили гимн без громыхающего медью оркестра. Это не православно.
- НАТО у границ России
- Пиндосы из WBC на входе отобрали у Шуры кольчугу и меч внуков Сварога.
- Освещение было неравномерным
- В патриотичном порыве была мысль выставить на бой Емельяненко. Но потом вспомнили, что он тоже украинец по национальности. По той же причине отпала идея откопать Поддубного.
- Перед боем не было военного парада
- Перчатки Кличко отличались от правильных перчаток Шуры".

?

Log in

No account? Create an account